Венерологія – це розділ медицини, який займається вивченням захворювань, які передаються статевим шляхом. Вона ґрунтується на встановленні причини захворювання, а саме виявленні збудника, епідеміології, патогенезу; відборі методів діагностики й лікування хвороби.
Венерологія як наука почала існувати близько 2600 років до н.е.
Вивчення венерології поділяють на 2 етапи. Перший – з давніх часів і до 15 століття. Так, стародавній папірус, датований дослідником Еберсом серединою 16 ст. до н. е., містить опис клінічної картини запалень сечостатевої системи. Гіппократ детально описав запальний процес в уретрі. До кінця 15 ст. вже була зібрана інформація про деякі венеричні захворювання, їхніх збудників, шляхи зараження тощо.
Другий етап почався з 15 століття, коли з’явилося таке страшне захворювання, як сифіліс, ще його називали Lues, тобто «покарання», а ще німецька, французька, італійська хвороба (за місцем розповсюдження). У той час найпоширенішими були сифіліс та гонорея, хоча їх вважали одним і тим же захворюванням.
Гіппократ, Цельс, Гален, Авіценна вважаються основоположниками венерології. Саме Гіппократ, а потім Гален і Цельс писали про сифіліс у своїх трактатах, а Гален уперше описав клінічну картину гонореї.
Зміст
- Класифікація венеричних захворювань
- Методи діагностики венерології
- Принципи лікування венеричних захворювань
- Профілактика венеричних захворювань
- Можливі ускладнення та наслідки венеричних захворювань
Класифікація венеричних захворювань
Венеричні хвороби – це висококонтагіозні інфекційні захворювання, які, в основному, передаються при статевих контактах і викликають різні запальні процеси у жінок і чоловіків, в окремих випадках, – у дітей. Венеричні захворювання частіше вражають сечостатеву систему, але існують окремі збудники, які можуть вражати опорно-руховий апарат, серцево-судинну, зорову, центральну нервову систему (гонорея, сифіліс, хламідіоз), ротову порожнину (фарингіт, амігдалід, стоматит і т.п. ).
Класичні венеричні захворювання:
- сифіліс;
- венерична лімфогранульома;
- донованоз;
- гонококові інфекції.
Негонококові інфекції:
- урогенітальний хламідіоз;
- урогенітальний трихомоніаз;
- урогенітальний мікоплазмоз;
- кандидозні вульвовагініти й баланопостити;
- генітальний герпес;
- гострі кондиломи;
- генітальний контагіозний молюск;
- гарднерельоз.
Короста й лобковий педикульоз також належать до венеричних захворювань.
Методи діагностики венерології
На сьогодні у світі існує безліч методів діагностики венеричних захворювань, які з легкістю й точністю до 99% дозволяють виявити збудника запального процесу й поставити діагноз.
Спочатку лікар дерматовенеролог збирає анамнез, проводить ретельний огляд місця ураження й призначає необхідні дослідження.
Існують експрес-методи діагностики захворювань та більш тривалі за часом, які є більш точними й об’єктивними.
Для кожного захворювання існує певний метод діагностики, який точно може допомогти в постановці діагнозу.
Для діагностики сифілісу використовують кілька методів, найпоширенішими й точними з яких є:
- реакція Вассермана, або реакція зв’язування комплементу стоїть на першому місці в діагностиці сифілісу. Ґрунтується на феномені зв’язування комплементу. Ступінь позитивності результату оцінюється плюсами: ++++ (різко позитивний); +++ (позитивний); ++ (слабо позитивний); + (сумнівний); – (негативний);
- реакція імунофлюоресценції або РІФ – це більш об’єктивний метод дослідження, на підставі якого можна поставити діагноз. Полягає у виявленні флуоресцентних антитіл. Вони не з’єднуються з певним антигеном і забезпечують світіння препаратів у синьо-фіолетових променях ртутно-кварцевої лампи. РІФ є чутливою реакцією, завдяки якій можна виявити хворих з прихованим і пізнім сифілісом.
- РПГА, або мікрогемагглютинація також є об’єктивним методом діагностики й за специфічністю прирівнюється до РІФ. Полягає у визначенні специфічних антитіл до збудника сифілісу, а саме Treponema pallidum.
Існують інші методи діагностики, які допомагають поставити діагноз, але не є поширеними через низьку специфічність або витратність.
До них належать:
- реакція іммобілізації блідих трепонем;
- ПЛР;
- ІФА;
- реакція імунного прилипання;
- дослідження спинномозкової рідини (для дослідження нейросифілісу).
Для діагностики гонококової й негонококових інфекцій застосовують:
- ПЛР (точність становить близько 98%);
- імунофлюоресцентний метод;
- реакція Борде-Жангу;
- бактеріологічне дослідження;
- ІФА.
Принципи лікування венеричних захворювань
Після визначення збудника обирається метод лікування.
- Для лікування венеричних захворювань застосовують антибактеріальну, протигрибкову, загальнозміцнювальну, протизапальну терапії. Місцеву і системну терапію.
- З антибактеріальних засобів: препарати пеніцилінового ряду, групи тетрацикліну, макролідів, цефалоспоринів.
- Місцево застосовують відвари різних трав, які мають протизапальні та антибактеріальні властивості.
- Також використовують антибактеріальні, протигрибкові й протизапальні мазі. В окремих випадках – комбіновані трикомпонентні, які мають у своєму складі протигрибковий, антибактеріальний і протизапальний компонент.
- Залежно від збудника тривалість лікування може становити від 10 днів до 1 місяця.
- Для підняття загального імунітету, який допоможе боротися зі збудником, застосовують імуномодулюючі препарати.
Профілактика венеричних захворювань
Для запобігання венеричним захворюванням необхідно:
- уникати випадкових статевих зв’язків;
- при статевих контактах використовувати засоби захисту від захворювань, що передаються статевим шляхом;
- своєчасно виявляти й лікувати хворих на венеричні захворювання;
- періодично проходити обстеження на венеричні захворювання;
- використовувати індивідуальні засоби гігієни, особливо в готелях, душах, лазнях, саунах, спортзалах (рушники, мочалки, спідню білизну тощо);
- лікувати статевих партнерів одночасно.
Можливі ускладнення венеричних захворювань
Можливими наслідками венеричних захворювань є:
- безпліддя;
- у чоловіків – баланіт, баланопостит, фімоз, парафімоз, орхоепідідіміт, уретрит, простатит, рак простати;
- у жінок – вагініт, вульвовагініт, бартолініт, сальпінгіт, оофорит; рак шийки матки, рак яєчників;
- цистит.
